Емоційне вигорання: причини, наслідки та власний досвід

Сьогодні я би хотіла поговорити про важливу для мене тему, а саме емоційне вигорання. Мене тут не було два тижні. Я змогла вперше собі зізнатися, що втомилася і взяти шалену відпустку аж на 9 днів, протягом яких я проїхала більше 2500 км Україною, що для мене рекорд по «протяжності» відпустки за останні 7 років.

Першим дослідником емоційного вигорання став Герберт Фройденбергер. У 1974 році він опублікував статтю “Staff Burn-Out”, яка описувала роботу соціальних робітників та поклала початок вивченню теми. Ви можете не сприймати цю проблему серйозно, але я знаю не одну історію (в тому числі, і у нашому колективі), коли люди звільнялися чи були звільнені не через погану роботу, а через невміння дати собі перепочинок, що стало причиною емоційного вигорання. І часом це бувають одні з найталановитіших та найпродуктивніших людей в команді. Адже, як не дивно, емоційне вигорання зазвичай отримують на улюбленій роботі. Але про це далі.

У світі соцмережного «успішного успіху», більшість людей плутають емоційне вигорання із звичайною втомою або навіть ниттям, через що то менеджери ігнорують перші «дзвоники», то працівники, які перегоріли – відмовляються визнати проблему та почати з цим щось робити. До слова, емоційне вигорання не визнано хворобою, як багато хто стверджує, але згідно ВООЗ, безпосередньо впливає на здоров`я та є приводом звернутися до лікарів. Також офіційно емоційне вигорання стосується виключно роботи, тому неправильно його застосовувати до дітлахів чи виключно побутових ситуацій.

1. Виснаженість та втома. Зниження активності.
2. З`являється відчуття неспроможності справлятися зі своїми обов`язками на роботі.
3. Будь-які робочі ситуації сприймаються з роздратуванням та цинізмом. Розвивається неприязнь щодо клієнтів чи колег.
4. Через втрату продуктивності починаються сумніви у власних компетенціях та знаннях. Прогресує синдром самозванця.
5. Відірваність від колективу. З досвіду, зазвичай ті, хто страждає «вигоранням» – починають дистанціюватися від колег, відмовлятися від участі у корпоративних заходах, рідше усміхатися та частіше вступати у конфлікти.
6. Проблеми зі сном, концентрацією уваги, імунітетом.
7. Підвищення тривожності та відчуття гіпервідповідальності. Часто супроводжується страхом.

Як результат, при ігноруванні симптомів, відчуття апатії, втрата інтересу до роботи та життя.

Щодо того, що помічала ще:

1. Відсутність бажання працювати на стратегічні завдання та будувати довгострокові плани.
2. Постійні думки про роботу, навіть під час відпочинку з сім`єю, друзями та, особливо, перед сном.
3. Як не дивно, при емоційному вигоранні, спеціалісти часто починають часто брати роботу додому або виходити на роботу в суботу, але при цьому не роблячи її або роблячи не надто якісно. Часом помічала, що могла всю суботу просидіти за комп`ютером в офісі, а в результаті визначити, що жодного по-справжньому важливого завдання так і не закрила.
4. Підвищена увага до менш пріоритетних або зовсім неважливих завдань та прокрастинація за їх рахунок. Наприклад, замість вирішення конфлікту з клієнтом, допомагати дизайнеру шукати, яке фото використати на креативі.
5. Відчуття, що тебе не цінують.

• Любов до роботи. Деякі називають перший етап емоційного вигорання «медовий місяць», і це одна з причин, чому я писала про те, що це часто стається на улюбленій роботі. Ще Фройденбергер писав, що жертвами емоційного вигорання стають ті, хто надто ідеалізує свою професію. Через закоханість у професію/власну справу, колектив та компанію, хочеться робити якомога більше та встигати все. Всі сфери життя втрачають свою привабливість та важливість, порівняно з роботою. З часом режим нон-стоп призводить до виснаження, а через відсутність інших захоплень, навіть коли з`являється вільний час, він відчувається, як порожнеча, яку варто заповнити… незакритими завданнями.
• Емоційне навантаження. Зазвичай вигорання притаманне людям, які працюють з людьми. Як я вже казала, вперше це явище помітили серед соціальних працівників. Також воно часто зустрічається у лікарів, вчителів, психологів, менеджерів та схожих професіях. Така робота є непередбачуваною та стресовою. Конфлікти, критика, знецінення, відмови від клієнтів чи менеджерів призводить до виникнення вищеописаних симптомів.
• Невміння відпочивати.

В цілому, синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту – люди вимикають емоції, щоб захистити психіку.

На відміну від звичайної втоми, емоційного вигорання неможливо позбавитися за кілька днів.

1. Визнати проблему, проаналізувати свій стан та усвідомити, чим вам це шкодить.

Ідеального моменту зупинитися, як на мене, не буває. Як менеджеру, мені постійно здавалося, що якщо я визнаю втому, то покажу слабкість та і взагалі поганий приклад для команди. Для мене було найважливішим – це усвідомити, що це геройство робить більше шкоди, ніж користі і для мене, і для компанії.

2. Поділитися з кимось.

Комусь може не допоможе, але мені допомогло дуже. Саме розмова з близькими зазвичай допомагає зрозуміти, що не так.

3. Взяти відпустку.

Однією відпусткою не допоможеш, але з неї варто почати. Особисто моєю помилкою під час перших відпусток було не вимикати всі свої девайси. Тому перші мої спроби відпочити були схожими на пекло, адже до робочих проблем додавалося відчуття провини, що ти не на місці і не можеш все швиденько вирішити. Якщо людина під час відпустки продовжує вирішувати робочі питання, коментувати всі чати з клієнтами та реагувати на будь-яку подію протягом 2-х хвилин, то будьте готові, що роздратування та втома нікуди не зникнуть.

4. Знайти хоббі.

Кажуть, мов, найкраща робота – це оплачуване хобі. Насправді, у житті таких  прикладів я зустрічала мало. Хоббі потрібне, щоб переключитися та отримати свою порцію ендорфінів – без дедлайнів, правок клієнтів та жорстких рамок. Коли ви повертаєтеся додому, і весь вільний час  суто дивитеся курси, читаєте книги та щось робите «по професії», то виснаження почнеться швидко.

5. Фізичні навантаження.

Мова не йде про марафони, контроль ваги та перетворення у гору м`язів. Підійдуть звичайні прогулянки, танці чи просто ранкова зарядка під улюблену музику.

6. Нормалізація робочого графіку.

Мова навіть не про «з дев`ятої по шосту». А про усвідомлення, коли ви працюєте через те, що то  важливо і терміново, а коли – з почуття провини та через підвищену тривожність.

7. Терапія.

Ми досить рано усвідомили, наскільки психологічний стан людини впливає на роботу, тому у нас є безкоштовний психотерапевт для наших співробітників. Для мене психотерапія сприймається однаково, як спорт чи навчання, бо це такий же повноцінний напрямок для саморозвитку, який дає вагомі результати. Більше того, саме терапія допомагає навчитися помічати та визнавати свої емоції.

8. Планувати роботу та відпочинок.

Якщо з роботою та пріоритетністю завдань наче все зрозуміло,  то з відпочинком – ні. Коли я вперше читала у профільній літературі по саморозвитку, що варто не стільки планувати час роботи, скільки час відпочинку, щоб не втратити високу продуктивність, концентрацію, то я з того щиро дивувалася. Але на практиці такий підхід дійсно працює. При цьому, звичайно, не варто перетворювати роботу у постійні перекури та відволікатися на кожне сповіщення з Інстаграму, коли працюєте над завданням.

• 1. Поговорити.

  Запропонувати піти у відпустку та перепочити. Донести людині, що її поведінка змінилася, і так буде краще, як для компанії, так і неї самої. Оптимально говорити через свій досвід, щоб розмова не сприймалася, як критика.

  2. Донести, що людину цінують.

  Оскільки у цей час ефективність співробітника падає, то деякі менеджери починають знецінювати підлеглих, які вигорають. Важливо розрізняти тих, хто продуктивним ніколи не був та тих, хто втратив продуктивність внаслідок втоми. Колега має розуміти, що його люблять та цінують, про нього турбуються, бо ще один емоційний удар він може не витримати.

  3. Запропонувати допомогу.

  Тут потрібно бути дуже обережними. Хтось з радістю сприйме пропозицію піти до психотерапевта, а когось будь-які спроби допомогти будуть ображати.